Поворожи мені на вранішній зорі… – Віктор Баранов

Поворожи мені на вранішній зорі,
Чи на сузір’ях, де найкраще видно приму,
Чи на сосновій чорній репаній корі,
Де знак запікся від чорнобильського гриму.

Поворожи мені на відблиску дзеркал
Озерних вод Волині й річкових у Пслові,
Поворожи на камені, з якого п’єдестал
Однаковий що в Києві, що в Харкові чи Львові.

Поворожи мені на святості святих
І на гріхах найтяжчих грішників у світі.
На скорбній пам’яті про убієнних – тих,
Чиїм катам ще й досі кулі не відлиті.

Поворожи мені на страхові дітей
За мамине життя ціною в півполушки;
На маминім безсонні в чорноті ночей,
Коли весь світ стоїть біля її подушки.

Поворожи мені на учорашнім дні,
В якому я не жив, а тільки, може, дихав.
Поворожи на темнім лісовому пні,
Де місяць-самотин лаштує ложе стиха.

Поворожи мені, аби я ще пожив,
На пелюстках ромашки, лілії чи рожі.
Поворожи мені… Лиш правди не кажи,
Бо правда тільки те, що ти мені – ворожиш.

1990

Опубліковано: Баранов В. Ф. Поворожи на вранішній зорі : вірші різних літ. Київ : Український письменник, 2001. 95 с. (с. 10-11)