Ще й чорні брови в нього напоказ –
Зрослись на переніссі ненароком,
Мов крила птаха, що злетять ураз.
Умите сонця променем ясним.
Він бачить все: як підростають трави,
Як диха поле ранком весняним.
Душа у нього добра і відкрита,
Й широка, як у вітру на горі,
Гаряча й щедра, наче руки в літа,
Довірлива, як нічка на зорі.
Йому не часто посміхалась доля,
Не раз боліло серце й мозолі,
Солодкою не завжди була воля –
Не просто буть щасливим на землі.
Такий мій брат (одна в нас кров родинна),
Живе він там – у рідному селі,
Де двір просторий за низеньким тином,
Де сум сховавсь в розлогому гіллі.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар