Мати – Віктор Гудим

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Солдат – Любов Пічугіна

Пройшов солдат через криваві роки,
Крізь жах війни, тривогу і вогонь.
Та не дійшов всього лиш кілька кроків
До материнських лагідних долонь.

В Бондарях здебільшого живуть… – Любов Ольшевська

В Бондарях здебільшого живуть
Люди літні – ті, що відтрудились
На полях і фермах в ту добу,
Як реформи ще й не народились.

Лелека – Світлана Яненко

Йдемо з тобою, тиха нічка...
Село розплескане вже спить.
А за селом дзюркоче річка.
Дзюркоче й сяйвом миготить.

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Пісня про коваля – Віктор Кожушко

Над лісами, над степами –
Аж співа земля –
Всюди лине добра пам’ять
Та й про коваля.

Пірнули в небо знову журавлі… – Іван Калениченко

Пірнули в небо знову журавлі,
А я стою, стривожений думками,
Залишив радість в рідному селі
І до весни прощаюсь з журавлями.

Брат – Любов Ольшевська

Він молодий, стрункий і кароокий,
Ще й чорні брови в нього напоказ –
Зрослись на переніссі ненароком,
Мов крила птаха, що злетять ураз.

Село – Олег Головко

Є родовід у кожного села,
Як родовід у кожної людини.
І там, де мене мати нарекла,
Село моє – це символ Батьківщини.

Сійся, родися! – Олег Головко

Хлібом не стане єдина зернина,
Одне джерело не зросте у Дніпро.
Там я щасливий, де Батьківщина,
Там я могутній, де мій народ.

Верби – Іван Калениченко

Верби, вербоньки зеленокосі,
Милі серцю, як ви живете?
Все життя йдете простоволосі
Й колисково, мрійно шумите.

Та стежина, яку не сходили… – Іван Калениченко

Та стежина, яку не сходили,
Що у мріях до щастя вела,
Де серця наші не долюбили, –
Сиротливо біжить до села.

Кривенки – Григорій Івасенко

   Працюючи в Поділ-Біляках, я одного разу поїхав в Семенівку не через Грицаї, а через село Кривенки, яке здалеку і не побачиш. Притулилось воно до гори, потопаючи в садах, зелені. Мабуть, це про нього наш земляк-байкар Леонід Глібов писав: «Стоїть гора високая, а під горою гай. Зелений гай, густенький, неначе справді рай…»

Над селом весняним… – Іван Калениченко

Над селом весняним
Спалахи бузкові –
Квіти смутку весело розцвіли.
І зелена річка,
І луги казкові
В кучерявий сон мені увійшли.

Біль – Софія Сергієнко

Чи біль в моєму тільки серці?
За нашу рідну Україну,
За срібну далеч, за озерця,
Які люблю я до загину.

Синові – Іван Калениченко

Сідлай коня, укріплюй стремено,
Не розгубися, синку, у дорозі.
І важко буде, знаю, – все одно
Рушай вперед!
Не залишайсь в облозі!

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.

Батькові – Любов Ольшевська

Мій батько край наш боронив
В часи фашистської навали,
Лишивши смуток щедрих нив,
Де ще женці не жнивували.