Пішов з життя отой, що душу щиру… – Любов Ольшевська

Пам’яті В. Минченка

Пішов з життя отой, що душу щиру
Відкрив мені для радості й тепла
Давним-давно, коли летіло в вирій
Веселе птаство з нашого села.

Після зливи – Петро Шульга

Пам’яті Валентини Білої

Тональність неба все чистіша,
Хвилин чекаю дорогих,
На вулиці уже видніше,
Минула злива, грім затих.

Після душевних потрясінь й образ… – Микола Невмивака

Після душевних потрясінь й образ
До лікарів звертаємось щораз.
Як часто ми при цьому забуваєм,
Що був і є прекрасний лікар – час.

Вийду в світ… – Олег Головко

Вийду в світ гомінкий і широкий,
На прийдешнього стану межі,
Хай мої обпікають щоки
Незагойні сльози чужі.

Чоловікам – Любов Пічугіна

Якийсь мудрець назвав слабким нас полом.
Цікаво, що він на увазі мав?
Та нас віками не схилить додолу,
Терпіння й силу сам Господь нам дав.

Полтава – Паша Ємець

О, Полтава, о, Полтава, –
Лохвиця сестра її.
Та Полтава має славу –
В Лохвиці лиш солов’ї.

Горить осінній день, як свічка… – Іван Калениченко

Горить осінній день, як свічка,
Зненацька душу обпіка.
Засумувала тиха річка,
І нота радості зника…

Лелека – Світлана Яненко

Йдемо з тобою, тиха нічка...
Село розплескане вже спить.
А за селом дзюркоче річка.
Дзюркоче й сяйвом миготить.

Моя душа із Богом говорила… – Світлана Яненко

Моя душа із Богом говорила
І тріпотіла, мов осінній лист.
Душа так щиро Господа просила,
Щоб дарував життя, любов і хист.

Миротворці – Сава Чигирин

хто покупає душу
за болотний газ
убили філю й хрюшу
бо війна якраз
у кого там мозг рака
хто пхне у дві голови
одна єдина срака
і в ній торчали ви
миротворці

Благословенні ті, що нині люблять – Світлана Яненко

Не говори, коханий, слів не треба,
Лише послухай шепіт мій і спів,
Бо ти – земля, а я – безкрає небо,
Яке не має власних берегів.

Ти не любив – Світлана Яненко

В моїй душі і в думці моїй ти,
Як зірка в небі і як в травах квіти,
Тобі для мене місця не знайти,
Де можеш сонцем душу розігріти,
Де будеш обіймати досхочу
І зігрівати диханням долоні...

Камінь – Всеволод Кулішов

Буває, в душу, зриту мукою,
Хтось кине слово навісне,
Немов важкою каменюкою
В спокійне озеро жбурне.

Коли на небі зірочка горіла… – Світлана Яненко

Коли на небі зірочка горіла,
Прийшов до мене, душу сколихнув.
Твоя душа з моєю гомоніла.
І як таке буває, не збагну?

Брат – Любов Ольшевська

Він молодий, стрункий і кароокий,
Ще й чорні брови в нього напоказ –
Зрослись на переніссі ненароком,
Мов крила птаха, що злетять ураз.