Чорнобиль – Олег Головко

Не з вибуху, що й досі не погас,
Що й досі крушить все живе в толоку,
Чорнобиль, браття, починався з нас,
З буремного сімнадцятого року.

З війни, де йшов з мечем на брата брат,
І не дійшли порубані додому.
І з вбивства милосердя і добра.
Із дзвонів, що скидали ми додолу.

Чорнобиль, браття, починався з днів,
Коли Христа і Бога заплювали,
Коли «куркуль» жбурляли в хазяїв,
Й на них, немов на відьом, полювали.

Коли ми несли (в спільну й нічию)
Останнє жито ридма у комору,
І кожну другу на селі сім’ю
Відправили на згуб голодомору.

Чорнобиль, браття, сидьма не сидів –
Придумував і ворогів, і змови.
Він жер батьків у пащах Соловків,
Народи виселяв і нищив мови.

Гей, щастя ідеали молоді!
Гей, зерна рівноправності одвічні!
Навіщо ви посіялись тоді
У голови сліпі і фанатичні?

Навіщо остюками ви зросли
Й посіялися в голови новітні –
У хитрі й хижі, в ті, що прирекли
Весь білий світ на двадцять шосте квітня?

У ті, що знову підло дурять нас.
Чи вічні ви раби?
А чи до строку?
Ми ж знаємо – Чорнобиль не погас,
Він досі крушить все живе в толоку.

Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Кременчук, 1992. 155 с.

> Олег Головко