На старій колоді край дороги
Книжечку читали залюбки
Про чудних людей, що звуться йоги.
Мабуть, фотокартка ця фальшива:
Через йога їде ваговоз –
Він же посміхається щасливо.
– Ти, Степане, книжку не погань,
Певно, натреноване в них тіло.
По тобі, кленова ти нога,
Ген яка війна прогуркотіла.
– Ти диви, не відає про біль –
Йога бий, а він хоча б здригнувся, –
Дід позаздрив, той, що без зубів
Ледь живий з Сибіру повернувся.
– Ти диви, в землі не знищиш теж:
Закопай, а йог живе завзято, –
Дивуванню вже немає меж
В жінки, що немов з ікони знята.
А в самої в неї три орли,
Три надії, три її тривоги
По колимських сопках проросли
З-під землі плакучою травою.
Радяться: і що воно, і як,
І якби такому вчились діти…
Україно, радосте моя,
Чи тобі про йогів гомоніти?
Скільки не діждалась ти синів?
Скільки сліз розпечених ти стерла?
Скільки ти згорала на вогні?
Скільки ти вмирала, та не вмерла?!
Скільки літ босоніж по стерні
Діти йшли і колоски збирали?
Україно!
Це вони в борні
Виросли і лихо подолали.
Це вони мужніють на виру
Молодої вільної дороги.
– Ти диви, аж завидки беруть,
Є ж таки цікаві люди – йоги.
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Кременчук, 1992. 155 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар