Кривенки – Григорій Івасенко

   Працюючи в Поділ-Біляках, я одного разу поїхав в Семенівку не через Грицаї, а через село Кривенки, яке здалеку і не побачиш. Притулилось воно до гори, потопаючи в садах, зелені. Мабуть, це про нього наш земляк-байкар Леонід Глібов писав: «Стоїть гора високая, а під горою гай. Зелений гай, густенький, неначе справді рай…»

   Я був у захопленні від чарівної природи.

   Біленькі, чепурненькі хатинки, криті очеретом, зелені дворики, а кругом заплави Хоролу з запашними квітами. А повітря! Чисте, прозоре, настояне пахощами. Дихається легко. Краса незвичайна. Один з найкращих куточків Семенівщини. Можливо, по молодості все здавалося прекрасним, бо це було майже 45 років тому. І от недавно мені знову довелось побувати в тих місцях. Зникли хати, зникла тваринницька ферма; немає людей. Залишився прекрасний гай (нині районний заповідник)^[1], а сади вирубано. Зникла річечка. Скрізь метрові бур’яни, кропива.
   Зникло село. Лише при в’їзді стоїть чорний хрест з написом «Кривенки», який нагадує, що колись тут жили і працювали люди, було 70-100 охайних дворів. Тільки кладовище залишилось на горі. Думається, що нерозумно діяли керівники, оголосивши такі села неперспективними. А прокласти б туди дорогу, провести електрику, природний газ – і кращого місця для життя немає. А які тут чорноземи! Але чомусь, на жаль, жодний фермер не бажає відродити село. І тривожить думка: чи не чекає така ж доля Білогуби, Чаплинці, а потім, можливо, і Василівку та Брусове? Адже села вимирають: молодь їде до міст – там є робота, всі зручності. А чому не взяти приклад з капіталістів? Там багаті люди живуть подалі від міст, в яких розміщені адмінспоруди, офіси і т. д. Можливо, в майбутньому і в Україні будуть подібні зміни.

^[1] Мається на увазі заповідне урочище «Кононівське».

Опубліковано: Івасенко Г. За покликом серця. Дем’янівка : Світанок, 2007. 102 с.

> Григорій Івасенко