Солдат – Любов Пічугіна

Пройшов солдат через криваві роки,
Крізь жах війни, тривогу і вогонь.
Та не дійшов всього лиш кілька кроків
До материнських лагідних долонь.

2000 – Олег Головко

Стою на зламі двох тисячоліть,
Й здається – це не я вже – а усі ми.
Болять вінок терновий на чолі,
Чечня, Чорнобиль, Крути, Хіросіма.

Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Материнське – Любов Пічугіна

Спішать роки. Життя – мов житнє поле.
Впаде зерно, заколоситься цвіт.
Благословенна материнська доля –
Синів ростити й відпускати в світ,

Спогади (Коли була я молодою…) – Паша Ємець

Коли була я молодою,
Багато літ тому назад,
Життя здавалось просто грою:
Легким, веселим, як парад.

Невпинний час веде подіям лік… – Любов Пічугіна

Невпинний час веде подіям лік,
Земля прогіркла від пожеж і диму.
Гряде над світом XXI вік,
Він нас спитає: хто ми і куди ми?

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Та стежина, яку не сходили… – Іван Калениченко

Та стежина, яку не сходили,
Що у мріях до щастя вела,
Де серця наші не долюбили, –
Сиротливо біжить до села.

Була весна, і сонце, і любов… – Іван Калениченко

Була весна, 

      і сонце, 

            і любов,
І радістю 

      світились 

            твої очі.
Земля зігрілась, 

      молоділа кров, –
Та сталось так, 

      неначе хто наврочив…

Кривенки – Григорій Івасенко

   Працюючи в Поділ-Біляках, я одного разу поїхав в Семенівку не через Грицаї, а через село Кривенки, яке здалеку і не побачиш. Притулилось воно до гори, потопаючи в садах, зелені. Мабуть, це про нього наш земляк-байкар Леонід Глібов писав: «Стоїть гора високая, а під горою гай. Зелений гай, густенький, неначе справді рай…»

Над селом весняним… – Іван Калениченко

Над селом весняним
Спалахи бузкові –
Квіти смутку весело розцвіли.
І зелена річка,
І луги казкові
В кучерявий сон мені увійшли.

Біль – Софія Сергієнко

Чи біль в моєму тільки серці?
За нашу рідну Україну,
За срібну далеч, за озерця,
Які люблю я до загину.

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Пам’яті подруги (Минуло вже два довгих роки…) – Паша Ємець

Минуло вже два довгих роки,
Як Таня відійшла від нас,
Але і досі біль глибокий
В моїй душі ще не погас.

Стежка – Іван Калениченко

Добрим учителям моїм

І однокласникам на спомин

Стежка моя від школи
Через роки біжить –
Зайчиком через поле,
В щедрі прибої жит.

Хліб – Іван Калениченко

Великодушно піч зітхає,
Стають в рядочки буханці.
І пахне теплий хліб над краєм,
Всміхнулась булочка в руці…

Берізки – Іван Калениченко

Було це в сорок першому весною…
Я був маленьким – навіть не ходив,
Як батько мій якраз перед війною
Край двору ряд берізок посадив.

Дві ночі – в батьковій хаті... – Віктор Кожушко

Дві ночі – в батьковій хаті –
На маминих подушках!
Будили півні хресаті
Із покуття з рушника.

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.

Пряники – Іван Калениченко

Солодкі, їх і досі пам’ятаю –
Не часто мати пряники пекла.
Вони – в печі, а я стою, чекаю…
В ту пору мама вишнею цвіла…