Село – Олег Головко

Є родовід у кожного села,
Як родовід у кожної людини.
І там, де мене мати нарекла,
Село моє – це символ Батьківщини.

Тож у якій макітрі на плечах
Зварилось небезпечне, зле і дивне,
Щоб на живе село в тривожний час
Приклеїти ярлик – безперспективне?

Не вір брехні, село моє, живи!
Чи може той торкатися святого,
Хто руки приклада до голови,
У голові не маючи нічого?

Не вір брехні, село моє, рости!
Від тебе майбуття твоє залежить.
Конає вже безглуздя директив:
Де, що й коли нам сіяти належить.

Тобі лелек стрічати з року в рік,
Ти не глухе –
Ідеш ти в ногу з часом.
Той партократ, що на печаль прирік,
Твої вминає молоко і м’ясо.

Куди йому до дум твоїх і мрій,
До долі, що важка та незрадлива?
Уже в безперспективності твоїй
Вбачається розумна перспектива.

Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Кременчук, 1992. 155 с.

> Олег Головко