Під гудків тепловозних крик:
– Ми були з ним однополчани,
Не беріг він завзятих крил.
Залізнична текла ріка.
Я вклоняюсь його робочим,
Інженерним його рукам.
Як помру я, скаже письменство:
– Рано змовкло перо молоде,
Він не ліз стрімголов у членство,
А ішов до людських сердець.
Він приносив джерельну воду
На мистецькі свої грядки,
Променисте життя народу
Освітило його рядки.
Як помру я, скаже дружина,
Причепуреному мені:
– Ой, любов ти моя єдина,
Ну чого ти лежиш у труні?
Я без тебе життя перекреслю,
Бо одна я тепер, одна…
І тоді я із мертвих воскресну,
Із труни змайструю човна.
Та й полину Дніпро орати,
Пити вітру хміль досхочу,
Бо чого це мені вмирати
Після того, що я почув?
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Кременчук, 1992. 155 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар