І тріпотіла, мов осінній лист.
Душа так щиро Господа просила,
Щоб дарував життя, любов і хист.
Моя Душа скотилась, наче в рай,
Де тихий шелест вітру-охоронця,
Дніпро ревучий, де полтавський край …
Вона краси у мальви набиралась,
Співать літала у пташиний гай.
Моя Душа із соняхами гралась
І крила простягала в небокрай.
І зоряне проміння миготіло
В моїй душі, небесній і земній,
І від любові затремтіло тіло,
І Божа зірка запалала в нім.
Червоним, і блакитним, і зеленим
Сплелося все: життя, любов і хист.
Моя Душа невпізнанно й натхненно
Запульсувала, наче падолист.
Не пізніше 2015
Джерело: сайт «Скарбничка вчителя-філолога Яненко Світлани Миколаївни»
Немає коментарів:
Дописати коментар