Казка про русалку – Любов Пічугіна

(Майже за Андерсеном)

…І покохала русалка принца,
Знайшла на суші сімейну пристань.
За нього ладна життя віддати.
– Вернись у море, – благає мати.

– Матусю рідна, голубко сива,

Назад вернутись мені несила.
Чи то на щастя, чи то на горе,
Та сині очі синіші моря.
А рідне море зове щоночі…
Вже й посірілі юнацькі очі,
А від кохання й слідів не видно…
На милий берег русалка вийде
І мовить сумно:
– Я все збагнула,
Морські простори я не забула.
Хоч тут причалить навік мій човен,
Синіш від моря нема нічого.

Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 28)