І сизий дим, і гуси волохаті,
І пар з великої безмежної землі,
І гарби, і дуби, і сон, і хати.
І засипають вулиці розкішними плодами,
І вовк проносить здобич у зубах
Кудись в ліси упевнено і прямо.
Його б підстрелити, його б схопить в аркан,
За ним би верхи цілі гони гнатись!
Трава підводиться, п’янюча і густа.
І йдуть дорогою замислені дівчата.
А потім покриває все рідкий туман.
Усе – і переліг, і дим, і хати,
І вітряки, яких уже нема,
Казки, і сон, і гуси волохаті.
І я признаюся – люблю я степ.
Люблю дівчат, люблю сади і дині.
І пісня хай моя так само проросте
Густим катраном повсякчас і нині.
Щоб все сказала, все передала,
Усе, що випадково взнав світанком,
Що матір’ю моєю справжньою була
Якась в степах загублена циганка.
Її із табору, розказують, украв панич,
А потім, як собаку, вигнавши вагітну,
Цькував хортами, гнав через лани,
Через піски, через пахуче жито.
І маму табір потім не прийняв,
І все покрилось теплим, свіжим димом,
І хтось під тином байстрюка підняв
Зі злими і зеленими очима.
Вставай же, пісне, як густий катран,
Нас вчили змалечку і зненависть, і голод,
І дим густий, і кров, як із відра,
І паркани, і справи комсомолу.
Вставай же, пісне, з чорної землі,
Терпкою мрією і радістю зачата.
Пливуть, пливуть далекі журавлі,
І йдуть дорогою замислені дівчата.
Я, певно, полюблю оту, найкращу з них,
Я повезу її у місто синє,
Й пізніше, потім, в пам’ять про лани
Я попрошу одне – подарувати сина.
І встане син, як неповторний дуб,
Над радісним, над урожайним краєм.
Спадає листя, і дівчата йдуть,
І вилітають журавлині зграї.
І пролітають. Наче сизий дим,
Як повне жита небувале літо,
І наливає вересень сади.
Густим. Багряним. Повнокровним. Цвітом.
1934
Опубліковано: Герасименко К. Вересень : вибрані поезії. Київ : Державне літературне видавництво, 1935. 84 с. (с. 9-11)
Немає коментарів:
Дописати коментар