Травень – Віктор Гудим

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

Великій Багачці – Любов Ольшевська

Хоч вік твій солідний, чотирьохсотлітній,
Та ти не старієш – така ж молода!
Бо руки дбайливі тобі щохвилини
Підносять дарунки з наснаги й труда.

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Вересень – Іван Калениченко

Все як учора: сонце угорі,
Зелений сад – тіль де-не-де жовтинка,
Лише дітей все більше у дворі,
Та вже пожухла в полі материнка.

Біль – Софія Сергієнко

Чи біль в моєму тільки серці?
За нашу рідну Україну,
За срібну далеч, за озерця,
Які люблю я до загину.

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Пряники – Іван Калениченко

Солодкі, їх і досі пам’ятаю –
Не часто мати пряники пекла.
Вони – в печі, а я стою, чекаю…
В ту пору мама вишнею цвіла…

Садівникові – Любов Ольшевська

Пам’яті В. П. Мищенка

Він немарно прожив на землі,
Зір натішився рястом і цвітом.
А тепер на небеснім крилі
Десь душа його лине над світом.

Затарабанив дощ, виспівує у ринві… – Іван Калениченко

Затарабанив дощ, виспівує у ринві,
Аж відляски летять в тривожну далечінь.
А я ловлю рядки в грози дошкульним ритмі…
У пам’яті – село, закущений ячмінь.