Вишиванка – Любов Ольшевська

Коли весни двадцятої віночки
Квітчали віти яблунь у красу,
Мені матуся вишиту сорочку
Подарувала, витерши сльозу.

Сад Кременчуцької музичної школи імені Чайковського (прибл. 1960-ті)

 

Невідомому солдату – Володимир Губаренко

Стоїш ти гордо на узвишші
У бронзі литозолотій.
Шумлять в саду жоржини пишні,
Буремить в небі зоревій…

Шлях донецький весь поріс димами… – Кость Герасименко

Шлях донецький весь поріс димами.
Ідемо і день, і два, і три,
I підводяться, як стяг, над нами,
Друже, сині і рвучкі вітри.

Вересень, II – Кость Герасименко

Пливуть, пливуть далекі журавлі,
І сизий дим, і гуси волохаті,
І пар з великої безмежної землі,
І гарби, і дуби, і сон, і хати.

Ти давно вже пішла за межу… – Любов Ольшевська

Ти давно вже пішла за межу,
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.

Коли цвіте сад – Петро Артеменко

Сад у цвіті довгі віти нахиля,
Простягає рученята немовля.
З яблунь падає посріблена роса,
Материнська заросилася коса.

У вересні було… – Іван Калениченко

У вересні було…
Осінні хмари розгойдали небо.
З’явилась ти – і сонця вже не треба –
Усе цвіло…

Вечір («Сховалось сонце за горою…») – Мусій Кононенко

Сховалось сонце за горою,
Туман легенький землю вкрив,
Шепоче вітер з осокою,
Гайок зелений потемнів.

Ностальгія – Любов Ольшевська

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди.

Г. Чубач

Я так давно вже не була в селі –
Там, де колись ходили ноги босі
По сонцем обцілованій землі,
У тім дворі, де нині плаче осінь.

Травень – Віктор Гудим

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

Великій Багачці – Любов Ольшевська

Хоч вік твій солідний, чотирьохсотлітній,
Та ти не старієш – така ж молода!
Бо руки дбайливі тобі щохвилини
Підносять дарунки з наснаги й труда.

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Вересень – Іван Калениченко

Все як учора: сонце угорі,
Зелений сад – тіль де-не-де жовтинка,
Лише дітей все більше у дворі,
Та вже пожухла в полі материнка.

Біль – Софія Сергієнко

Чи біль в моєму тільки серці?
За нашу рідну Україну,
За срібну далеч, за озерця,
Які люблю я до загину.

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Пряники – Іван Калениченко

Солодкі, їх і досі пам’ятаю –
Не часто мати пряники пекла.
Вони – в печі, а я стою, чекаю…
В ту пору мама вишнею цвіла…