Пам’яті В. П. Мищенка
Він немарно прожив на землі,
Зір натішився рястом і цвітом.
А тепер на небеснім крилі
Десь душа його лине над світом.
Як залюблений був у природу!
Сад великий, город і квітник –
Все вклонялось йому в нагороду.
У селі його (так повелось)
Недаремно Мічуріним звали
За натхнення земне джерело,
За його працьовите начало.
Він з насіння дендрарій плекав
І прищеплював саджанці юні,
Поливав і терпляче чекав
Цвіту й плоду, мов щастя відлуння.
Щовесни обрізав деревця,
І обкопував стовбури вміло,
Влітку ж вчасно руками знавця
Підпирав їх гілки обважнілі.
У саду його безліч сортів
Груш і яблук всміхалось між листям,
Бо господар їх дуже хотів
Жити в раю просторах барвистих.
І плодами садових щедрот
Пригощав він сусідів, онуків…
Світла пам’ять шанує добро,
Що творили турботливі руки.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар