Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.

Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Михнівські вітряки – Іван Калениченко

Пам’яті А. В. Головка

Стоять, як вежі, вітряки крилаті,
За цариною трактор торохтить.
Тебе, мій краю, ладен обійняти
Хоч на коротку, на єдину мить.

Пам’яті подруги (Минуло вже два довгих роки…) – Паша Ємець

Минуло вже два довгих роки,
Як Таня відійшла від нас,
Але і досі біль глибокий
В моїй душі ще не погас.

Пам’яті Тані Касперській – Паша Ємець

Все, що залишилось від Вас:
Труна. Ви в ній у вічнім сні.
Усміх на устах немов не згас.
Це все нагадує мені:

Білий лебідь – Клавдія Теряник

Білий лебідь розлуки
Знов у вирій злітає,
І далеко так чути
Смутку сповнений крик.
Наче листя осіннє,
Крик безсило звисає.
Те, чого вже немає,
Ти ще бачити звик.

Садівникові – Любов Ольшевська

Пам’яті В. П. Мищенка

Він немарно прожив на землі,
Зір натішився рястом і цвітом.
А тепер на небеснім крилі
Десь душа його лине над світом.

Став він шостим – Іван Жук

Комсомольсько-молодіжна бригада Олега Тумачека

з Кременчуцького заводу шляхових машин

зарахувала Костю Ємельяненка до свого колективу.

Завод для них, немов земне тяжіння.
Тут все так звичне, мудре і просте.
Звідсіль бере початок свій коріння,
З якого Батьківщини міць росте.

Біля пам’ятника – Іван Жук

Кременчужанину Кості Ємельяненку

присвячується

Ударив залп. Ударив, наче грім.
Здригнулись з несподіванки знамена,
І віти нахилили ніжні клени,
Зустрівшись з небом поглядом журним.