Калина – Іван Калениченко

Посміхнулась до мене калина
Квітом білим як сніг.
У вікно моє пахощі линуть,
Небокрай заяснів.

Та у пам’яті знову озвався
Перехресток вітрів…
Вічним болем світанок зостався,
Що до сонця згорів…

Ні дощеві не змити, ні зливі
Попелище війни –
На життєвій доглянутій ниві
Підростають сини…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.