Сухомлинський – Іван Калениченко

Водив дітей веселики стрічати,
Завеснений, розкрилений, увись.
А в серці неспокійним – рідна мати
І думи, що зі степом обнялись.

Коваль добра, коваль людської долі,
Очей дитячих незрадливий друг.
Сумують верби у Павлиській школі,
Освітню ниву зорює твій плуг…

І вже його ходи не зупинити –
Стежки науки ляжуть у віки,
Поки довкола буде хліб родити,
Доки земля снуватиме витки…

Замріяно іду по крутосхилу,
Де квіти ватрою палахкотять…
І знову школа розправляє крила,
У вирій проводжає журавлят…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.