Ти давно вже пішла за межу… – Любов Ольшевська

Ти давно вже пішла за межу,
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.

Колись ми хату батьківську білили… – Любов Ольшевська

Колись ми хату батьківську білили
Із мамою моєю навесні.
Наснаги додавали нам і сили
Прості й нехитрі мамині пісні.

Скаламутились дні… – Іван Калениченко

Скаламутились дні,
Враз дощами запнулося небо,
Заховалося сонце
У мокрий, із хмари, мішок.

Не проб’ється тепло,
І дерева зігнулись на вітрі.
Хижо осінь підкралась
У літо і в серце моє.

Разом з тобою – Іван Богаєвський

Над ставом схилилися віти вербові
І серпень за обрій по стернях пішов.
Горить, ніби ватра, калина в діброві,
Мов наша незраджена й вірна любов.

Осінній мотив – Іван Богаєвський

Розсипаються, мов коси,
Багрянцем розшиті дні.
Накупавшись в теплих росах,
Бродить птах в озимині.

Я не одинокий!.. – Петро Шульга

…Я не одинокий!
Є у мене батько –
Мій Дніпро широкий.
Є у мене мати –
Моя Україна,
Є у мене сестри –
Верба та калина.

Ода жінці – Олег Головко

Воістину небесна і земна.
Заквітчана і терном, і барвінком.
Свята і грішна.
Рідна.
Чарівна.
Повіки будь.
Повіки слався, жінко.

Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Єднаймось, українці! – Любов Ольшевська

Кияни, львів’яни, полтавці, сумчани,
Донецького краю шахтарські сини...
Ми всі – України народ величавий!
Увінчаний славою слід наш земний!

Вишиванки – Сергій Росик

В довгі ночі зимні,
Сидячи в куточку,
Вишивала дівчина
Козаку сорочку:
– «Ой, носи ж, мій милий,
Милий, чорнобривий.
І в оцій сорочці
Будь завжди щасливий!..»

Калина – Іван Калениченко

Посміхнулась до мене калина
Квітом білим як сніг.
У вікно моє пахощі линуть,
Небокрай заяснів.

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.