Вишиванка – Любов Ольшевська

Коли весни двадцятої віночки
Квітчали віти яблунь у красу,
Мені матуся вишиту сорочку
Подарувала, витерши сльозу.

Колись навчала мене мати… – Любов Ольшевська

Колись навчала мене мати,
Як треба жити між людей,
Щоб веселила й рідна хата,
Щоб був жаданим новий день.

Повинен розум верх узять – Паша Ємець

Научи нас, мудрий Боже,
Переносить біди всі,
Відкидать усе негоже
І любов в народ нести,

Вересень, I – Кость Герасименко

Стернею білою, сухим сипучим вереском,
Де переліг, і вітер, і межа,
Встає над маревом уже сідого вересня
Густий і повнозвучний урожай.

Дід Матвій – Іван Калениченко

Розплющивсь ранок, глянув на село,
Проснулось рідне поле вдалині…
Життя в Матвія майже відбуло,
Та він радіє сонцю і весні.

Чотири сторони світу – Борис Чіп

   Пахло землею, пахло чебрецем і воском… Руки матері, жовті, колись великі і міцні, а зараз висохлі й кістляві, лежали на грудях. Малому Йванкові було невтямки, чого це мама не встає, чого не хоче його приголубити? Чого в бабусі тремтять губи і падає з них безперервно: «Сиротиночка моя, сиротиночка…»?

Засватаній дівчині – Мусій Кононенко

Ти сумуєш, кохана дівчино,
Що тебе до вінця поведуть,
Що тоді вже віночка ніколи
На головку тобі не дадуть;
Що у шо́вкову косу роскішную
Ти вже стрічок не будеш вплітать,
Що в таночках з подругами любими
Вже не будеш веснянок співать?

Ліричне – Степан Сухаренко

Коли б, як я, любила ти, кохана,
Життя б здавалось казкою мені.
І не боліло б серце, наче рана,
І чарували б квіти весняні.

Пам’яті подруги (Години йдуть і все проходить…) – Паша Ємець

Години йдуть і все проходить,
Касперська Таня уже там,
Де ніч і тиша верховодять,
И куди прийти належить нам.

По шовковій траві, щедро вкритій росою… – Степан Сухаренко

По шовковій траві, щедро вкритій росою,
У дитинстві ходив я і ранки стрічав.
І летіли літа мої диво-стрілою,
І утоми тоді я ніколи не знав.

Так свято вірила в любов… – Любов Пічугіна

Так свято вірила в любов!
Так вірила, що навіть дивно.
Роками мрією жила,
Що десь він є, отой єдиний.

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Материнське – Любов Пічугіна

Спішать роки. Життя – мов житнє поле.
Впаде зерно, заколоситься цвіт.
Благословенна материнська доля –
Синів ростити й відпускати в світ,

Спогади (Коли була я молодою…) – Паша Ємець

Коли була я молодою,
Багато літ тому назад,
Життя здавалось просто грою:
Легким, веселим, як парад.

Невпинний час веде подіям лік… – Любов Пічугіна

Невпинний час веде подіям лік,
Земля прогіркла від пожеж і диму.
Гряде над світом XXI вік,
Він нас спитає: хто ми і куди ми?

Кольорове життя – Світлана Яненко

Колір неба і колір любові,
Колір вітру і колір гаїв…
Розфарбована в райдугу доля
У мереживі сонячних снів.

Мрії (Стою. Тут берег океану...) – Паша Ємець

Стою. Тут берег океану,
Могутні хвилі гонить він.
І віддаль, скільки оком гляну,
Не схоплює вже погляд мій.

Надія, Віра і Любов – Паша Ємець

Надія, Віра і Любов –
Три різні почування,
Вони повинні без вагань
Іти на призивання.

Була весна, і сонце, і любов… – Іван Калениченко

Була весна, 

      і сонце, 

            і любов,
І радістю 

      світились 

            твої очі.
Земля зігрілась, 

      молоділа кров, –
Та сталось так, 

      неначе хто наврочив…

Михнівські вітряки – Іван Калениченко

Пам’яті А. В. Головка

Стоять, як вежі, вітряки крилаті,
За цариною трактор торохтить.
Тебе, мій краю, ладен обійняти
Хоч на коротку, на єдину мить.