Зелений сад – тіль де-не-де жовтинка,
Лише дітей все більше у дворі,
Та вже пожухла в полі материнка.
І кошеня сіреньке на паркані,
Лише спішать всі діти на дзвінок,
В руках букети – літоквіт останній.
Роса спадає з яблуні дощем,
Холодним сріблом світиться над краєм.
Тремтить на серці вересневий щем,
І мати-школа двері відчиняє…
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар