Про кримську сіль – Сергій Росик

(Сльози полонянок)

Ой, то ж не гриміли
Та чорнії хмари –
Ой, то ж налетіли
Вороги-татари.
Козаків-молодців
Люто порубали,
А дівчат і хлопців
У полон забрали.

Полоне, полоне!..

Серденько холоне –
Нікому ж у полі
Рятувать з неволі.
Розплетені коси,
Посічені спини,
Кривавії роси,
Полини-полини…
Ой, Криме-в’язниця,
Ой, сонце гаряче!..
Чуєш, білолиця
Україна плаче:
– «Нащо ж мене, мамо,
У травах купала –
Щоби я так рано
В неволі зів’яла?
Ой, дай, Боже, крила –
Полетіть із Криму!..
Порятуйте, люди, –
Встроміть ніж у груди!..
Полонянки милі,
Зорі наші ясні –
Скільки ж на чужині
Вас, як свічок, згасло?
Падали в знемозі,
Від розлуки мліли,
І солоні сльози
З горя кам’яніли…
Вже ой шлях забуто,
Вільні вітри грають,
Лише сіль ту люди
Досі добувають…

Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Вип. 2. Полтава : Полтавський літератор, 1996. 192 с.