Вишиванки – Сергій Росик

В довгі ночі зимні,
Сидячи в куточку,
Вишивала дівчина
Козаку сорочку:
– «Ой, носи ж, мій милий,
Милий, чорнобривий.
І в оцій сорочці
Будь завжди щасливий!..»

Ах, весняні ночі,
Зірочок без ліку!
Вишила сорочку
Жінка чоловіку:
– «Надівай, коханий,
На ранкових зорях,
Хай любов не в’яне,
Як оці узори!..»

Яблуком червоним
Літо біля хати.
Вишила узори
На сорочках мати:
– «Оце тобі, доню,
А це – тобі, сину,
Щоб не забували
Матір-Україну!..
Не забудьте квіти
І траву шовкову,
Як співає вітер
Пісню сопілкову.
Нашу жар-калину
І любов до ранку, –
І тоді зігріє
Душу вишиванка!..»

Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Вип. 2. Полтава : Полтавський літератор, 1996. 192 с.