В ній штиль і бурі – впереміж…
«Вірую»
Вони лишень на зиму засинають.
І родять, і як матері страждають.
Порізи й рани теж у них в крові.
«Неправда, що дерева неживі!..»
Та все ж я вірю в мудрий спокій,
В людину вірю, у красу.
«Вірую»
Тужив оркестр. Принишкла дітвора.
Ставала Пам’ять на безсмертні чати.
Схилилась на могилу сива мати,
А поруч зажурилася сестра…
«Біля пам’ятника» (про Костю Ємельяненка)
Це пам’ять, ворог наш та ще – пітьми.
Безсилі перед нею цілі орди,
А перед пам’яттю безсилі навіть ми.
«Став він шостим»
> Іван Жук
Немає коментарів:
Дописати коментар