Пам’яті сестри Марусі (Коли весною соловейко…) – Паша Ємець

Коли весною соловейко
Співає у саду,
Тоді я, люба Марусенько,
До тебе в гості йду.

Мені назустріч вітри віють,
Листочки шелестять,
Кругом могили чорні мріють
І зорі мерехтять.

В таку пору сумну, вечірню
Над горбиком землі,
Я горе це в риданні виллю
В німій самотині.

Щоб хто не чув мого ридання,
Не бачив сліз моїх –
Я в соловейка щебетання
Ввіллю ридань своїх.

І розіллється скрізь луною
Мій плач і співи солов'я,
І над могилою сумною,
Де спить сестра моя.

Здригнеться звук. Та що він збудить
В могилі цій німій?
Сестри він праху не пробудить
Й життя не ввіллє їй.

Співайте дужче соловейки,
Нехай бринить ваш спів,
Нехай стискається серденько
Від мук і від болів. 

1937

Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 87-88)

> Паша Ємець