Ода жінці – Олег Головко

Воістину небесна і земна.
Заквітчана і терном, і барвінком.
Свята і грішна.
Рідна.
Чарівна.
Повіки будь.
Повіки слався, жінко.

Це ти мені з’явила білий світ.
Це ти крильми від лиха прикривала.
І в повоєнній холоднечі літ,
Згораючи, мене ти зігрівала.

Це ти мені вогнем нуртуєш кров,
Що стукотить, кипить і не вгаває.
Земля, Вітчизна, воля і любов –
Усе святе ім’я жіноче має.

Якби не ти – земля моя сумна
Зневірилась би в щирості і в слові,
Бо вже давно тримається вона
Не на китах, а на твоїй любові.

Світи мені над маєвом доріг.
Цвіти мені калиною край неба.
Все радісне, що в серці я зберіг,
Від тебе.
І про тебе.
І для тебе.

Лиш ти, єдина, гідна молитов,
Мого життя немеркнуча сторінка.
Наш світ існує, поки є любов.
Любов існує – поки в світі жінка!

Опубліковано: Кременчук - 2000 : літературний альманах. Вип. 4 / Спілка літераторів «Славутич». Кременчук : Християнська Зоря, 2000. 232 с. : іл. (С. 12-13)

> Олег Головко