Засватаній дівчині – Мусій Кононенко

Ти сумуєш, кохана дівчино,
Що тебе до вінця поведуть,
Що тоді вже віночка ніколи
На головку тобі не дадуть;
Що у шо́вкову косу роскішную
Ти вже стрічок не будеш вплітать,
Що в таночках з подругами любими
Вже не будеш веснянок співать?

Не сумуй ти про це, чорнобривая,

І видочка свого не тумань,
А очицями любо та весело
Ти на власную долю поглянь.
Буде в тебе хатина веселая ,
В ній дружина нового життя,
І мов квітка хорошая, пишная
Усьміхнеть ся до тебе дитя.
З губенят його слово нечуване,
Слово перше до тебе злетить,
Привита воно душу теплесенько
1 серденько твоє обновить.
Стрепенеть ся воно, мов та рибонька,
Твій видочок як мак розцьвiте...
А якеж теє слово нечуване?
«Мамо!» слово те перше сьвяте.
Не сумуй же, кохана дівчино,
Не тумань і видочка свого!
Тебе кличе життя невмирущеє,
Щоб продовжити далі його.

Опубліковано: Акорди: Антологія української лірики від смерти Шевченка [Текст] / уложив І. Я. Франко ; худож. Ю. Панькевич. Львів : [б.в.], 1903. 316 с. (С. 159)

Вірш на сторінці альманаху «Акорди» (1903)

> Мусій Кононенко