Весна – Мусій Кононенко

Прийшла весна, шумить Десна
Та хвилі розганяє:
«Пора, пора, вставай від сна!»
До діда промовляє.

Прокинувсь дід – Дніпро старий,
Реве, гуде, клекоче,
Десна жартує, гомонить,
Радіє та регоче,

Та міцно горнеть ся до уст
Дідусенька старого,
Щоб той всі сни їй розгадав, –
Ведуть вони до чого?

«Я мучилась в тяжкому сні»,
Казати починає...
«Та дай пробуркатись мені!»
Дніпро перебиває.

І, гнівно свій надувши вус
Тріпоче головою,
Та позіхаючи зі сну
Несе й Десну з собою...

«Які там сни? Тепер кажи!»
Аж літом Дніпр питає...
Та в спеку спить, мовчить Десна,
І мовить не здолає...

Лишень вітрець шумить по ній
І ніби тихо каже:
«Десна весною ожива,
Весною сни розкаже!...»

Опубліковано: Акорди : Антологія української лірики від смерти Шевченка [Текст] / уложив І. Я. Франко ; худож. Ю. Панькевич. Львів : [б.в.], 1903. 316 с. (С. 160)

Вірш на сторінці альманаху «Акорди» (1903)

> Мусій Кононенко