А. Босій
Була хороша подруга у мене,
Коли літа дзвеніли молоді,
Ділились з нею всім ми сокровенним,
Що дні безхмарні нам несли тоді.
Блакитно-сірих виразних очей,
Яскравокоса, наче сонце літнє, –
Такою бачу в мареві ночей.
Я пам’ятаю ті далекі роки,
Коли жили ми з нею наді Пслом.
Тоді журитись – не було мороки,
Тоді душа не стрілась ще зі злом.
Весела вдача подруги моєї
Була для мене стимулом в житті,
Коли над багачанською зорею
Долала перші сходинки круті.
Із нею разом мрій вінки сплітали,
П’ючи красу із припсільських лугів.
Незатишно із нею не бувало
Й серед ясного холоду снігів.
На втому дня вона не нарікала,
Йдучи на гору чи назад – з гори.
Душею свят її ми називали
На берегах весняної пори…
Давно не бачу подруги моєї,
Живе вона в далекому краю.
Без неї плачу і сміюсь без неї,
І згадую про молодість свою.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с. (с. 19)
Немає коментарів:
Дописати коментар