І ніч на поверхні важка і зелена.
– Ти чуєш…
Ніхто з нас не вийде на гору.
Крізь верстви проноситься голос Етьєна.
утома приходить.
І сходить по томах смертельною синню,
І чути, як в шахті збунтовані води
Проносять незнайдений труп Катерини.
І хлюпає злива, як вітер, як спомин,
Як зоряна ніч над копрами далеко,
Щоб шкапа Батайль, пригадавши солому,
Безсило тяглася угору по штреках.
Смішні і забуті пригоди дитинства!
Для вас не було і не буде повторень.
Лиш інколи вітер з колишнім безчинством
Крізь вікна натрусить безсоння і зорі.
Я знаю Етьєна. Я був ним. Я також
На шахту в Донбасі приходив здалека.
Безсилу Батайль, нещасливу коняку
Я також зустрів у поламаних штреках.
Та молодість повна весняного дзвону,
Обвіяна вітром гарячого часу,
Як пісня знялась на твої терикони,
Новий, машиновий, відважний Донбасе.
Над вікнами стигнуть задумані зорі
І падають важко на спини черемух.
Я чую, як з місяцем в дальні простори
Втікає від мене нескінчена тема.
Невтомний Донбасе, гарячий Донбасе,
Озвися густими своїми вітрами,
Щоб пісня моя над здивованим часом
Знялася, як заклик, відверто і прямо.
Далека зоря піднімає вітрила,
А наша підніметься зовсім другою.
Донбасе, відібраним, зоряним пилом
Укриються стіни похмурих вибоїв.
А я у високих, в найтяжчих уступах
Навчусь працювать, як Микита Ізотов.
Й нечувана радість почне з мене хлюпать
Струмками гарячого, дивного поту.
І більше не буде безглуздих історій.
Засмійся ж, Донбасе, своїми вітрами,
Щоб стигли і з гуркотом падали зорі,
Щоб вікна тряслися в здивованих рамах.
Щоб ночі хиталися на териконах,
Заряжені дивним безсонням до краю,
Щоб, повен до краю весняного дзвону,
І я виростав, як і ти виростаєш.
Далека зоря піднімає вітрила,
Кінчається зміна в глибоких вибоях.
Світає. І димом поверхня укрилась.
І вітер проходить дзвінкою добою.
1933
Опубліковано: Герасименко К. Вересень : вибрані поезії. Київ : Державне літературне видавництво, 1935. 84 с. (с. 14-16)
Немає коментарів:
Дописати коментар