Осінь – Валентина Францевич

Хмари дикими стали,
легко мчать над степами,
пухким снігом, дощами
землю сіють святу.

Серце моє, не журись – Паша Ємець

Почну я із вітром розмову,
Й він ніжнії шепче слова,
А часом доходить до грому –
Й такеє між нами бува.

Ліричне – Степан Сухаренко

Коли б, як я, любила ти, кохана,
Життя б здавалось казкою мені.
І не боліло б серце, наче рана,
І чарували б квіти весняні.

Зима – Володимир Губаренко

Вже минув і місяць грудень,
Вітер кашляє: кахи!
«Ще морози люті будуть» -
Всі вдягають кожухи.

Берізка (Був теплий і сонячний ранок…) – Паша Ємець

Був теплий і сонячний ранок,
Лиш сонце на обрій спливло,
А мешканці лісу свій танок
Давно вже вели. І було

Nocte intempesta – Сава Чигирин

прочнися – напав дощ
вісім тижнів не чуло дощу
емб’єнт загуслий, мов борщ
на безчассі, бо проти ночі

Ти заплела барвінок в коси… – Петро Шульга

Ти заплела барвінок в коси.
І я тобою милувавсь.
Світились діамантом роси.
За хмару місяць заховавсь.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Чай – Сава Чигирин

…вересня.

Здається, сонячно сьогодні не буде. Ще з учора електрика не з’являється. За вітром несе хмари з півдню. Теплий, чи шо, вітер?

Шерстяний Лемур сидить у мене на колінах й бурумсчить. Нема струму, та дощ є, і теж зі вчора. Але, як тут лишалася кава на одного, і коліщатко сухого спирту – то я нагрів собі ту каву, та все одно це замало для розігріву. Надворі ще пронизливіше, не хочу туди, але треба. Є парасоль. Вчора, коли заходив від озера крізь арку, небо двічі одповіло безгучним спалахом. Хмари досі летять. Година зараз десята, хвилин із двадцять, тільки-но проїхала собака вранішня. Порив вітру стрімкого. Дощ застукотів чутно. Гриби цього сезону ростуть дуже. Виступатиму в комедії під парасолем. Після ліфчика парасоль – найхимерніший, найпотворніший, найкумедніший витвір вікторіанської уяви.

Недорід – Віктор Гудим

Гей, вітри, –
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…

Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Королева-кукурудза – Паша Ємець

У чистім полі на роздоллі
Там кукурудзяні поля,
Так кукурудза-королева
Щось тихо з вітром розмовля.

Сонце аж там – Сава Чигирин

Тільки-но я змів
З Джа-Будди увесь сніг
Щойно здмухнув
Увесь літній бруд
Вітер став над нами південний
Шорхкий зі скалками чисто портвейн

Зозуля – Всеволод Кулішов

Ти розбуди, зозуленько, мене,
Ще як туман вкриває стиглі роси,
Ще як з Дніпра і вітер не війне,
І не розчеше верб зважніли коси,
Коли і хто, розплівши сніп волось,
Відчувши щем солодкої знемоги,
Вночі назвав зозулею когось,
Зозулин цвіт роняючи під ноги?

Реквієм – Олег Головко

А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої,
А приїхав – чорні двері відчинила вже труна.
Чорні верби нахилились над рясною сивиною
Чорні вишні позбігались,
Чорна плаче далина.

Відшуміла весна у кронах… – Іван Калениченко

Відшуміла весна у кронах,
Спочиває на срібних росах,
І вистрілює сонце промені
На траву у гінких покосах.