Рушники – Любов Ольшевська

В рідній батьківській хаті,
Наче диво-пташки,
І у будень, і в свято –
На стіні рушники.

Валентина плюс любов – Валентина Францевич

Біля хати,
Біля двору,
Татко клена посадив,
Щоб зростав зелений вгору,
Вранці щебетом будив.

Стоїть під Києвом Батий – Олег Головко

Дівчата плачуть у полоні.
Горять покинуті хати.
І п’ють Дніпро монгольські коні –
Стоїть під Києвом Батий.
По всій землі печаль дівоча.
Вогонь багать із темноти.
І тужить пісня опівночі –
Стоїть під Києвом Батий.

Обніжок – Віктор Гудим

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Недорід – Віктор Гудим

Гей, вітри, –
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

Солдат – Любов Пічугіна

Пройшов солдат через криваві роки,
Крізь жах війни, тривогу і вогонь.
Та не дійшов всього лиш кілька кроків
До материнських лагідних долонь.

Материнське – Любов Пічугіна

Спішать роки. Життя – мов житнє поле.
Впаде зерно, заколоситься цвіт.
Благословенна материнська доля –
Синів ростити й відпускати в світ,

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Вишиванки – Сергій Росик

В довгі ночі зимні,
Сидячи в куточку,
Вишивала дівчина
Козаку сорочку:
– «Ой, носи ж, мій милий,
Милий, чорнобривий.
І в оцій сорочці
Будь завжди щасливий!..»

Реквієм – Олег Головко

А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої,
А приїхав – чорні двері відчинила вже труна.
Чорні верби нахилились над рясною сивиною
Чорні вишні позбігались,
Чорна плаче далина.

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.

Дві ночі – в батьковій хаті... – Віктор Кожушко

Дві ночі – в батьковій хаті –
На маминих подушках!
Будили півні хресаті
Із покуття з рушника.

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.

Батькові журавлі – Іван Калениченко

1

В житті у батька не було простою,
Бо він увесь, як кажуть, від землі.
І трудовою ранньою весною
Стрічав у полі перших журавлів.

Надія, Віра і Любов – Любов Ольшевська

З мого далекого дитинства,
Змахнувши білими крильми,
Летить до мене згадка-птиця
Посеред довгої зими.

Затарабанив дощ, виспівує у ринві… – Іван Калениченко

Затарабанив дощ, виспівує у ринві,
Аж відляски летять в тривожну далечінь.
А я ловлю рядки в грози дошкульним ритмі…
У пам’яті – село, закущений ячмінь.

Моє село – Любов Ольшевська

Його ще й досі бачу в снах тривожних,
Про нього спогад в серці бережу…
Зрина в уяві стежка придорожна,
Що губиться в роздоллі споришу.