Разом з тобою – Іван Богаєвський

Над ставом схилилися віти вербові
І серпень за обрій по стернях пішов.
Горить, ніби ватра, калина в діброві,
Мов наша незраджена й вірна любов.

Мрії (Стою в задумі над Сулою…) – Паша Ємець

Стою в задумі над Сулою...
Переді мною сталь води,
А за Сулою під горою
Стоять столітнії дуби.

Я не одинокий!.. – Петро Шульга

…Я не одинокий!
Є у мене батько –
Мій Дніпро широкий.
Є у мене мати –
Моя Україна,
Є у мене сестри –
Верба та калина.

Єднаймось, українці! – Любов Ольшевська

Кияни, львів’яни, полтавці, сумчани,
Донецького краю шахтарські сини...
Ми всі – України народ величавий!
Увінчаний славою слід наш земний!

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Моє село – Любов Пічугіна

Моє село в намисті ясенів!
Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.

Зозуля – Всеволод Кулішов

Ти розбуди, зозуленько, мене,
Ще як туман вкриває стиглі роси,
Ще як з Дніпра і вітер не війне,
І не розчеше верб зважніли коси,
Коли і хто, розплівши сніп волось,
Відчувши щем солодкої знемоги,
Вночі назвав зозулею когось,
Зозулин цвіт роняючи під ноги?

Реквієм – Олег Головко

А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої,
А приїхав – чорні двері відчинила вже труна.
Чорні верби нахилились над рясною сивиною
Чорні вишні позбігались,
Чорна плаче далина.

Верби – Іван Калениченко

Верби, вербоньки зеленокосі,
Милі серцю, як ви живете?
Все життя йдете простоволосі
Й колисково, мрійно шумите.

Сухомлинський – Іван Калениченко

Водив дітей веселики стрічати,
Завеснений, розкрилений, увись.
А в серці неспокійним – рідна мати
І думи, що зі степом обнялись.

Моє село – Любов Ольшевська

Його ще й досі бачу в снах тривожних,
Про нього спогад в серці бережу…
Зрина в уяві стежка придорожна,
Що губиться в роздоллі споришу.

Моя Лохвиця – Паша Ємець

Ні, красиве наше місто,
Місто Лохвиця, воно –
Невеличке та барвисте
І на карті вже давно.

Сніг – Олег Головко

Білизна яка, о боже!
В очі б’є, як пожежа велика.
Вербеня, а чого ти босе? –
На, як хочеш, мої черевики.