Та стежина, яку не сходили… – Іван Калениченко

Та стежина, яку не сходили,
Що у мріях до щастя вела,
Де серця наші не долюбили, –
Сиротливо біжить до села.

Занесла нашу стежечку осінь,

Жовте листя під ноги лягло…
Зігріває кохання і досі,
Так – розлуки немов не було.
Так – немов…
      Але як ти далеко…
Так – немов…
      Та проходять літа…
Відлетіли у вирій лелеки.
Знову осінь стежки заміта…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.