Невідомому солдату – Володимир Губаренко

Стоїш ти гордо на узвишші
У бронзі литозолотій.
Шумлять в саду жоржини пишні,
Буремить в небі зоревій…

А доля знову завела до Вас… – Любов Пічугіна

…А доля знову завела до Вас.
Ми знов говорим, слухаю поради.
І вкотре мрію: обманіть, хоч раз,
Що ніби й Ви мені хоч трішки раді.

У вересні було… – Іван Калениченко

У вересні було…
Осінні хмари розгойдали небо.
З’явилась ти – і сонця вже не треба –
Усе цвіло…

Вже стоять дерева безсоромно голі… – Іван Калениченко

Вже стоять дерева
            безсоромно голі,
Доживає листя
            сонно на траві,
Зустріча людину
            перекотиполе,
А останні квіти –
            ледь живі.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Уже відміряв серпень діловито… – Іван Калениченко

Уже відміряв серпень діловито
Останні метри літа і тепла,
Проміння сонця – ніби через сито –
Крізь прохололі хмари посила.

Та стежина, яку не сходили… – Іван Калениченко

Та стежина, яку не сходили,
Що у мріях до щастя вела,
Де серця наші не долюбили, –
Сиротливо біжить до села.