Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Летять – не повернути, не спинить,
Немов ті коні вийшли з-під контролю.
І відлітає часу кожна мить,
І жаль прожитих днів мені до болю.

Прийшла пора – і грає падолист,
Вже ранком перший морозець сивіє…
Вдягла калина краще із намист,
Осіннє сонце світить, та не гріє…

Спадає осінь листям до землі,
І жаль прожитих днів мені до болю.
Не встиг і попрощатися як слід,
Мов розлучаюсь назавжди з тобою…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с. (с. 31-32)

> Іван Калениченко