Запав до серця він мого.
І досі душу жаль заповнить,
Коли пригадую його.
…Сусідське радісне дівчатко
Прибігла і гука мене:– Дивіться, он пішов мій татко, –
Аж за рукав мене смикне.
А я на це промовчу лише,
На очі набіжить сльоза.
Цей батько їх давно залишив,
І я не знаю, що сказать…
Мов зараз бачу того татка:
Байдужий. З поглядом, як лід.
Стоїть розгублене дівчатко
І сумно дивиться услід.
Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 14)
Немає коментарів:
Дописати коментар