Цікаво, що він на увазі мав?
Та нас віками не схилить додолу,
Терпіння й силу сам Господь нам дав.
Що носим ми щодня, слабкі жінки.
Самих себе хвалю я і підношу,
І прославляю дві оці руки.
І душу цю, що спокою не знає,
І долю різну: світлу і гірку.
Чи хоч один з чоловіків, не знаю,
Зміг би нести цю варту нелегку?
…Та коли в серці загірчить полинно,
І хтось, незримий, з смутком обвінча,
До тебе я схиляюсь, мов дитина.
Бо що я значу без твого плеча?
Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 16)
Немає коментарів:
Дописати коментар