Знедолено жовтіє лист,
Стоїть берізонька над світом
В своєму кращому з намист.
Летять у просторі кудись,
А з ними мрії, мов пір’їнки, –
За ними спробуй уженись…
Приніс нам вересень розлуку,
Дихнув тривогою в серця.
Навчання – нелегка, брат, штука,
Мов без початку й без кінця.
В цю пору книгу не вчитаю,
В душі курличуть журавлі,
Бо дуже хороше, я знаю,
У мене вдома, у селі.
Тріпоче вітер жовтим листом,
І цій красі немає меж.
Разок осіннього намиста
Тобі я подарую теж.
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с. (с. 32-33)
Немає коментарів:
Дописати коментар