Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.
Посміхаєшся мальвами в листі
І калини червоним намистом –
З вишиванки крізь пам’ять років.
Ти незримо стоїш у саду,
Де плодами пишаючись, осінь
Мені спогади в душу приносить
Про дитинства пору золоту.
Щовесни на подвір’ї цвітеш
Пелюстками рожевих півоній
І щоліта горіховим лоном
Дах тінистий у спеку даєш.
Ти не зникла за брамою літ,
Не замовкла у вічності звуках,
Бо живеш у мені, у онуках,
Й час не зітре наземний твій слід.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с. (с. 27)
Немає коментарів:
Дописати коментар