Серце моє, не журись – Паша Ємець

Почну я із вітром розмову,
Й він ніжнії шепче слова,
А часом доходить до грому –
Й такеє між нами бува.

Тоді я до степу звертаюсь
І степ захищає мене:
В просторах його я ховаюсь
Аж поки гнів вітра мине.

Якщо ж порятунку немає
В безмежних просторах степів,
Я руки тоді підіймаю
В небесну блакить. І без слів

Вона відкрива свою душу –
Я лину туди наче в рай,
І все я забути там мушу:
Неспокій, і горе, й відчай.

Коли наберуся вже сили,
За серце своє я візьмусь –
Скажу йому: «Серденько миле,
Все пройде, і ти не журись».

1994

Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 96)

> Паша Ємець