Чай – Сава Чигирин

…вересня.

Здається, сонячно сьогодні не буде. Ще з учора електрика не з’являється. За вітром несе хмари з півдню. Теплий, чи шо, вітер?

Шерстяний Лемур сидить у мене на колінах й бурумсчить. Нема струму, та дощ є, і теж зі вчора. Але, як тут лишалася кава на одного, і коліщатко сухого спирту – то я нагрів собі ту каву, та все одно це замало для розігріву. Надворі ще пронизливіше, не хочу туди, але треба. Є парасоль. Вчора, коли заходив від озера крізь арку, небо двічі одповіло безгучним спалахом. Хмари досі летять. Година зараз десята, хвилин із двадцять, тільки-но проїхала собака вранішня. Порив вітру стрімкого. Дощ застукотів чутно. Гриби цього сезону ростуть дуже. Виступатиму в комедії під парасолем. Після ліфчика парасоль – найхимерніший, найпотворніший, найкумедніший витвір вікторіанської уяви.

Знаки Лева – Сава Чигирин

Прощавай. – Отак? – Все одно забув диньку прихопити. – Ділися цигарками. – Тримай. – Дивитися на те, як цигарка зотліває йде час йде дим повисає пасмами і минає теж. Лишаюця ліс й виноград: достигнув бо та й де ж пані Пінська. І зо такими руками – теж йду. Замітати джменею зі столу розсипані ріжні рештки, смажені й зелені – ніхто не озирнувсь – ні –