Буду жити! – Петро Артеменко

Ось могила безіменна,
Вкрита порохом віків.
Ми схиляємо знамена
Перед пам’яттю бійців.

Журавлина переправа – Володимир Заліський

   – Боєць Голуб, – карбуючи кожне слово, заспішив старший сержант Андрій Громов. – З цієї хвилини – ти командир колони. Тобі знайомі ці кручені стежки, ти знаєш, де проліг непошкоджений міст через Сулу і шлях на Полтаву. З тобою – Артюх, Турбаба і Карасик та ще сто двадцять «журавликів» – евакуйованих дітей. Запам’ятай: самі можете вмерти, а дітей мусиш вихопити з цього пекла. Тоді як ми ці чортові «коробочки» зупинимо.

Став він шостим – Іван Жук

Комсомольсько-молодіжна бригада Олега Тумачека

з Кременчуцького заводу шляхових машин

зарахувала Костю Ємельяненка до свого колективу.

Завод для них, немов земне тяжіння.
Тут все так звичне, мудре і просте.
Звідсіль бере початок свій коріння,
З якого Батьківщини міць росте.

Біля пам’ятника – Іван Жук

Кременчужанину Кості Ємельяненку

присвячується

Ударив залп. Ударив, наче грім.
Здригнулись з несподіванки знамена,
І віти нахилили ніжні клени,
Зустрівшись з небом поглядом журним.