Про нього спогад в серці бережу…
Зрина в уяві стежка придорожна,
Що губиться в роздоллі споришу.
Й виводить з двору у селянський світ,
Де верби гнуться, й тополині шати
Ще довго-довго дивляться услід.
Живуть там щирі небайдужі люди,
В них ритм життя турботами гуде,
Їх вранці сонце променем не будить,
Вони встають з півнями кожен день.
Коли в село пора жнивна приходить,
Ревуть мотори справно до зорі,
Бо щедро нива бондарівська родить
З руки легкої скромних трударів.
А восени в садах плоди збирають,
І яблук соковитих аромат
Розносить вітер з краю і до краю,
І ваблять око слива й виноград.
Весною пісню в кожному обійсті
Співа (о диво!) власний соловей.
Там білий цвіт буяє в свіжім листі,
І дух добра над травами пливе.
Село далеке і близьке до болю,
В моїй уяві, у душі живеш.
Красою верб, ярочками і полем
Мене до себе крізь роки зовеш.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар