Материнське – Любов Пічугіна

Спішать роки. Життя – мов житнє поле.
Впаде зерно, заколоситься цвіт.
Благословенна материнська доля –
Синів ростити й відпускати в світ,

Широкий світ! Він від незгод не вичах.
Сипне розлука пригірщ сивини…
Благословенний цей прадавній звичай
Синів чекати. Тільки не з війни.

Аби лиш їх хоч в спогадах бентежив
Пожовклий клен і стежка край воріт.
І щоб збагнули: з маминої стежки
Почався шлях у цей широкий світ.

З цієї хати в сивому тумані,
Де небо зорі сипле на поріг.
Прийдіть. Промовте:
      Я вернувся, мамо.
Я так стомився від важких доріг…

Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 7)