Прийшов до мене, душу сколихнув.
Твоя душа з моєю гомоніла.
І як таке буває, не збагну?
Тебе неначе знаю і не знаю,
Твої долоні пестили мої.
Здається, я давно тебе кохаю.
А наші душі – наче два вогні.
То, знать, від Бога почуття любові.
Яке ж воно глибоке і ясне!
Цілую губи і цілую скроні,
І поцілунки ці такі п’янкі!
В душі пече, і кров така гаряча.
Душа горить, моя душа не спить.
Колише землю в безвісті неначе,
Моя ж душа з тобою гомонить.
І ранок сів на образ твій крилатий.
Лякав промінням, розсікав, мов дим.
А серце з болем рвалося кохати!
Та сонце засміялося над ним!
Коли на небі зірочка розтала
І сонця промінь сон мій сколихнув,
Я, наче листя, осені злякалась.
Чому ж таке зі мною, не збагну?
(не пізніше 2014)
Джерело: сайт «Скарбничка вчителя-філолога Яненко Світлани Миколаївни»
Твої долоні пестили мої.
Здається, я давно тебе кохаю.
А наші душі – наче два вогні.
То, знать, від Бога почуття любові.
Яке ж воно глибоке і ясне!
Цілую губи і цілую скроні,
І поцілунки ці такі п’янкі!
В душі пече, і кров така гаряча.
Душа горить, моя душа не спить.
Колише землю в безвісті неначе,
Моя ж душа з тобою гомонить.
І ранок сів на образ твій крилатий.
Лякав промінням, розсікав, мов дим.
А серце з болем рвалося кохати!
Та сонце засміялося над ним!
Коли на небі зірочка розтала
І сонця промінь сон мій сколихнув,
Я, наче листя, осені злякалась.
Чому ж таке зі мною, не збагну?
(не пізніше 2014)
Джерело: сайт «Скарбничка вчителя-філолога Яненко Світлани Миколаївни»
Немає коментарів:
Дописати коментар