Діти – Мусій Кононенко

Люблю я діточок маленьких
У перші роки жизні їх,
Коли на губках червоненьких
Привітно сяє любий сміх,
Та ллється ангельськая мова
Без кривди, хитрощів, брехні,
І від того святого слова
Чудне щось діється в мені.

Та мова серце оживляє,

Його чимсь любим напува,
З душею тихо розмовляє
І в ній картину розкрива –
Страшну, докірливу картину,
Де скрізь неправда вдовж і вшир,
Котрій вклонятись без упину
Навчив мене наш грішний мир.
І любий той напиток серця
Ляга вже каменем на дні,
Гіркіше ніж полинь озветься,
І посила докір мені.
Живиж усім ти на одраду,
Всіх, милеє дитя, витай,
І всім про кривду та про зраду
І день і ніч напоминай!

Опубліковано:

• Акорди : Антологія української лірики від смерти Шевченка [Текст] / уложив І. Я. Франко ; худож. Ю. Панькевич. Львів : [б.в.], 1903. 316 с. (С. 161-162)
• Струни : антологія української поезії від найдавніших до нинішніх часів. Частина ІІ / влаштував Б. Лепкий. Берлін: Українське слово: Українська народна бібліотека, 1922. 296 с. (С. 82)

Вірш на сторінках альманаху «Акорди» (1903)

> Мусій Кононенко