Переносить біди всі,
Відкидать усе негоже
І любов в народ нести,
Потушить немов пожар,
І сказать: «Добра вам зичу!»
Це – святий від Бога дар.
Ну, чому нам ненавидіть
То одних, а то других?!
Оту смерть по миру сіять
Й море мук робить людських?
Нам життя дано не вічне,
Смерть усіх нас забере
У життя те потойбічне,
Вічний спокій де живе.
Бог один на всьому світі
І Його треба любить,
Шанувать Його завіти
І з любов’ю в мирі жить.
Тож відкинем ворожнечу,
Зробимося мов святі,
Позабудем грізні речі
І діла криваві ті.
А людську оту жадобу –
Все загарбати собі –
Лікувати, мов хворобу,
Без жалю і боротьби.
Сталіна з нас уже досить,
Він багато дав нам мук;
Все народ міг переносить
Від його кровавих рук.
Але ті часи минули,
Розум мусить верх узять.
Те страшне ми не забули,
То не хочем знову мать.
Бл. 1995
Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 106-107)
Немає коментарів:
Дописати коментар