Берізки – Іван Калениченко

Було це в сорок першому весною…
Я був маленьким – навіть не ходив,
Як батько мій якраз перед війною
Край двору ряд берізок посадив.

В розмаї теплому у біле одягнулись
І по-дівочому за руки узялись,
Зніяковіло сонцю посміхнулись,
Грайливо, мов у танці, розійшлись.

А тут війна… Зламалися надії,
Як танк хрестатий в’їхав у село.
І не збулися у берізок мрії –
Їх, білокурих, ніби й не було.

У повоєнній скруті виростав я,
Та в пам’яті берізок не згубив.
Сини ростуть у мене – батьком став я
І з дітьми теж берізки посадив.

Вони на вітрі шепчуть вечорами,
Не все і зрозумієш – та дарма…
Берізки будуть завжди жити з нами,
А однолітків тих моїх – нема…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.