Проснулось рідне поле вдалині…
Життя в Матвія майже відбуло,
Та він радіє сонцю і весні.
Прожити їх – не поле перейти,
Пригадує старий цей чоловік,
Як, дужому, всміхалися світи…
Сидить Матвій на призьбі під вікном –
Перед очима роки молоді…
Життя спливає, як німе кіно,
Немов листок осінній по воді.
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с. (С. 40)
Немає коментарів:
Дописати коментар